Багатозначність слів у сучасній українській мові

Предыдущая17181920212223242526272829303132Следующая

Кожний народ бачить світ по-своєму, через призму рідної
мови. Система понять, усвідомлена народом і закріплена у
значеннях слів, характеризується своєрідністю. Багатство
нашої лексики виявляється не лише в різноманітності груп
лексики, айв обсязі семантики.

Переважна більшість слів української мови є багатознач-
ними. Наприклад, лексема сідати означає: займати місце;
приступати до роботи, що виконується; бути ув’язне-
ним; мешкати; приземлятися; спускатися за лінію обрію;
обмежити себе чимось у харчуванні (сісти на дієту). Сло-
ва, які мають кілька значень, називаються багатозначними,
або полісемантичними (від грец. роїу — багато і sema —
знак).

Пильніша увага до багатозначного слова дає можливість
виявити нерівноцінність його значень: одне із значень виді-
ляється як головне, його називають прямим, решта — пере-


носні. У деяких словах прямим може бути не одне значен-
ня, хоч і серед таких є найголовніше. Наприклад:

1. У нас по містах вибудувані пишні будинки з ясними
вікнами, з широкими ворітьми (М. В.).

2. Як умру, то поховайте мене на могилі, Серед степу
широкого, На Вкраїні милій (Т. Ш.).

3. Попереду було стільки широкого щастя, що їм
навіть не уявлялось, як це може його не бути (Гонч.).

У перших двох реченнях слово широкий позначає понят-
тя «значний за розміром», тому обидва значення «значний за
розміром впоперек» і «такий, що займає великий простір»
сприймаються як прямі. У третьому прикладі слово широ-
кий вжите у переносному значенні.

Усі значення полісемантичного слова між собою пов’я-
зані, хоч можна розрізнити ступені зв’язку: деякі переносні
значення розташовуються найближче до прямого, інші —
віддаленіші. Наприклад, слово ламати позначає поняття
«відділяти частини чого-небудь, розділяти щось на частини»:
Надвечір скресає річка й ламає кригу (Коц.). Близьким
до цього значення є поняття «руйнувати, псувати»: Не пус-
кають нас, — ламай двері, бий вікна. Усе трощи (Панас
Мирний). Далі від прямого перебуває значення «рішуче відки-
дати що-небудь традиційне, усталене»: Лише один довго-
бровий Яків Данько ...не захотів ламати свого бариш-
ницького норову (Ст.).

Пряме значення ще називають первинним. Воно наймен-
ше пов’язане з контекстом. Наприклад, слово великий на-
самперед називає поняття «значний за розміром, за кількістю»:
велика хмара, великий гурт людей. Усі інші значення
(у словнику їх зафіксовано ще п’ять) є вторинними, похідни-
ми: 1) дорослий: Малі діти — малий клопіт, великі ді-
ти — великий клопіт; 2) який переважає звичайний рівень
(розмір): Узув великі, батькові чоботи; 3) який має вели-
ку силу прояву: Великий мороз був; 4) важливий: Правду,
велику правду сказав твій батько (Кв.-Осн.); 5) геніаль-
ний, загальновідомий: Дід Опанас багато знав пісень і був
колись великий співака (Вас).



Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще на-
зивають вторинними.

Багатозначність у слові розвивається поступово у про-
цесі розвитку мови. Наприклад, у слові морж (яке раніше в
словнику фіксувалося з одним значенням: морж — водя-
ний ластоногий ссавець із вусатою мордою, великими ікла-
ми та короткою шерстю) у 60-х роках розвинулося перенос-


не значення: морж — людина, яка любить купатися взимку
в крижаній воді.

Переносність значення слова є усталеною закономірністю
мови.

Переносне вживання слів особливо поширене у худож-
ньому та розмовному стилях.

Розрізняють такі типи переносних значень: метафору,
метонімію і синекдоху.

Метафора (від грец. metaphora — перенесення) —
це тип переносного вживання слова, що ґрунтується на по-
дібності тих або інших ознак. Найчастішими бувають мета-
форичні перенесення ознак, властивостей предметів на істо-
ти або навпаки:

Тепер не коле вже мене стерня,
Я — нахребтіосідланогослова.
Дзвенить залізна рима, як підкова.
Прудкий скакундумкиназдоганя (Павл.).

Метафора може бути побудована на:

1) подібності форми: Помережав вечір кучерявий льо-
дянимиґратами вікно (Др.-Хм.);

2) подібності кольору: Сонце хилилось уже на захід і
кривавим блискомобливалосніжніполонини (Фр.);

3) подібності властивості: Відомо, що за людина з Нев-
кипілого — кремінь (Гол.);

4) подібності вияву почуття: Думки, спогадикраяли
серце Костомарова (їв.);

5) схожості поведінки, способу дії: Втомакрадеться
тихо, але він втомі взяти себе не дає (Бич.).

Метафора може будуватися на основі вражень, оцінки будь-
чого: Вишневі пахощі думок (Др.-Хм.); Ой, не рік — не
два, як ся Івась залицяв, Ой, він мені золотий вінок
обіцяв... (Нар. тв.).

На основі метафоричного перенесення значень у худож-
ньому мовленні створюються мовні образи, наприклад: «грім
оплесків», «обвал грому», «хмара думок», «зоря надій».

Метонімія (від грец. теíопітіа — перейменуван-
ня) — це перенесення назви з одного класу предметів або
назви одного предмета на інший, які межують між собою,
перебувають в органічному зв’язку.

Може переноситися:

1) назва приміщення — на людей у ньому: Інститут
святкує своє сторіччя; Нарешті вся семінаріяготова
веселитись (Вороп.);


2) назва матеріалу — на виріб з нього: Немає срібла
(мається на увазі срібних монет); Наш панич вже має собі
панну: там така кучерява, а ходить уся взолоті
(Н.-Лев.);

3) назва дії — на результат: зупинка (сама дія і місце, де
зупиняються);

4) предмет, що вивчається, — на галузь науки: лексика —
сукупність слів мови і розділ мовознавчої науки;

5) назва заходу — на її учасників: Конференціявиро-
била ухвалу; А п’єса собі йшла... А ми були, як зодчі,
що зводили свій храм без дотику руки (Кост.);

6) назва емоційного стану — на його причину: жах (жах-
лива подія);

7) ім’я автора — на його продукцію: Прочитати Шев-
ченка;

8) назва об’єкта — на препарат: таблетки від голови;

9) назва предмета — на те, що в ньому знаходиться:
— Оце й усе, Сергію. Ще можу чаркоюпочастувати,
випий на здоров’я (Ст.);

10) назва ознаки, властивості — на її носія: Сам народ-
ний бас, що сидів попереду, теж вибіг на сцену, трохи
поспівав... (Ян.).

Синекдоха (від грец. sinekdoche — співперейман-
ня) — тип перенесення назви частини на назву цілого, і
навпаки. Як і метонімія, синекдоха ґрунтується на понятті
суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність
кількісного характеру — загальніша і конкретніша назви:
Він скрізь руку має, а ми що? (К.-Кар.); Сатара, необач-
на голово!.. Схаменись!.. (М. В.); Ґринджолами мовчаз-
но кожух проїхав (Др.-Хм.).

Синекдоха використовується як мовний художній засіб,
але не так часто, як метафора і метонімія.

Омоніми

Омоніми (від грец. homos — однаковий і опута —
ім’я) — це слова, які однаково звучать, але мають різне зна-
чення. Омоніми принципово відрізняються від багатознач-
них слів.

Між значеннями полісемантичного слова існують зв’яз-
ки; вони об’єднані спільним поняттям. Значення омонімів
не пов’язані між собою.

Омоніми з’являються внаслідок звукових змін слів у про-
цесі розвитку мови, випадкового збігу звучання слова рідної


мови і засвоєного з іншої мови, а також випадкового збігу
звучання форм різних слів. Наприклад: ліра (музичний
інструмент) і ліра (грошова одиниця); жати (серпом) і жати
(тиснути); за в’яз — зав’яз; не з граба — незграба.

Розрізняють омоніми абсолютні (або повні) і неповні. Повні
омоніми бувають в межах однієї частини мови. Звуковий
склад абсолютних омонімів збігається в усіх граматичних
формах: двір (господарська ділянка, на якій розміщені будівлі
та місце біля них) і двір (монарх і його оточення); деркач
(невеликий перелітний птах з жовтувато-бурим оперенням,
що має характерний скрипучий крик) і деркач (стертий
віник); сага (давньоскандинавське чи давньоірландське епіч-
не сказання про легендарних героїв та історичних діячів, що
має прозову форму з віршованими вставками) і сага (річко-
ва затока); бігун (той, хто може швидко і легко бігти, бігати),
бігун (полюс) і бігун (один із двох спарованих каменів для
розтирання зерна, подрібнення каміння тощо в дробильній
машині).

Неповні омоніми — це слова, що збігаються звучанням не
в усіх граматичних формах, наприклад: самка (особина жіно-
чої статі у тварин) — слово, що має однину і множину, і
самка (від дитячої хвороби) — слово, що вживається тільки
в однині; биток (шматок свинцю, палиця тощо, взагалі пред-
мет, яким б’ють у грі) і форма родового відмінка однини
слова битки (круглі котлети з посіченого або відбитого м’я-
са). Називний відмінок множини першого слова і другого
також збігаються.

Неповні омоніми називаються омоформами. Різно-
видами омонімів є омофони і омографи. Омофони —
слова, що збігаються своїм звуковим складом, але різні за
значенням і написанням: сон це (мені сниться) і сонце
(світить); шию (1-а особа однини тепер, часу дієслова шити)
і шию (Зн. в. однини іменника шия).

Омографи — слова, що пишуться однаково, але
відрізняються значенням, а у вимові — наголосом: сáпа (окоп,
траншея, хід сполучення, які риють у напрямі до позицій
противника для непомітного наближення до нього) і сапá
(ручне сільськогосподарське знаряддя для підпушування ґрун-
ту й знищення бур’яну); гладкий (без загинів, виступів,
рівний) і гладкий (який має повне тіло, вгодований, ситий).

У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокре-
ма використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів,
образності вислову, наприклад: Погана та мати, що не
хоче дітей мати; Три разів три — дірка буде.


У словнику абсолютні (повні, лексичні) омоніми та омо-
графи реєструються як окремі (різні) слова. Омофони та
неповні (граматичні омоформи) омоніми спостерігаються в
мовленні і словниками не фіксуються.

Синоніми

Синоніми (від грец. synonymos — однойменний) —
це слова, які мають близьке або тотожне значення, але
відрізняються звучанням, наприклад: проживати — мешка-
ти, бажати — хотіти, властивий — притаманний, баш-
та — вежа, вживати — користуватися.

Сукупність синонімів мови називається синонімією.

Синонімія ґрунтується на здатності позначати один і той
самий елемент дійсності кількома словами.

Значеннєва подібність слів може бути більш чи менш
повною. Наприклад, слова поспішати і квапитися мають
однакове значення — «намагатися якнайшвидше зробити
що-небудь». Синонімом до цих слів виступає і лексема ха-
патися, однак у семантиці цього слова поруч із поняттям
«поспішати» наявне також переносне значення «жадібно, із
задоволенням братися за виконання чого-небудь», завдяки
чому синонім хапатися віддаленіший від попередніх двох.

Виявленню синонімічного значення з двома попередніми
словами поняття «швидко» у слові хапатися допомагає кон-
текст: Гнат метнувся помагати їй; він так хапався до
всього, що мало не побив образів (Коц.).

Мовознавці виділяють синоніми лексичні, тобто такі,
які належать до однієї частини мови і мають відмінності у
значенні, наприклад розглядати й аналізувати. Перше сло-
во загальніше за значенням, друге — відзначається насампе-
ред належністю до наукової термінології (не просто розгля-
дати щось, а з якоюсь науковою метою). Серед лексичних
синонімів виділяються стилістичні, наприклад го-
ворити і балакати (друге слово доречне в розмовному
стилі); семантичні, наприклад вивчати і штудію-
вати (у значенні другого слова є відтінок «ретельно вивча-
ти») і семантико-стилістичні, наприклад архі-
тектор і зодчий (друге слово має відтінок урочистості).
Український словник має у своєму складі і так звані
абсолютні синоніми, наприклад: алфавіт —
абетка, буква — літера.

Слова, що мають однакове чи подібне значення, утворю-
ють синонімічний ряд: гарний — красивий — чарівний —


чудовий — приємний на вигляд — хороший — гожий —
вродливий. Кожен компонент синонімічного ряду має щось
спільне з іншими у значенні і водночас доповнює загальне
значення ряду індивідуальним відтінком.

У синонімічному ряді (або синонімічному гнізді) є стриж-
неве слово, навколо якого групуються усі інші компоненти
ряду. Стрижневе слово найчіткіше виражає загальне зна-
чення синонімічного ряду (гнізда): допитати — вивіда-
ти — дістати відомості.

Крім лексичних синонімів, виділяються також контекс-
туальні, тобто такі, які лише в певному контексті ма-
ють близьке значення. Такі синоніми властиві художнім
текстам.

Уміле використання загальновживаних та індивідуальних
синонімів робить мовлення багатшим, емоційно насиченим,
досконалішим.

Антоніми

Антоніми (від грец. anti — проти, опота — ім’я) —
це слова переважно однієї частини мови, які мають проти-
лежне значення. В антонімічні відношення можуть вступа-
ти в текстах слова і словосполучення різних частин мови.

Антоніми об’єднуються не в ряди (як синоніми), а в пари:
день — ніч, світлий — темний, рухатися — стояти,
вгорі — внизу, там — тут. Слова поєднуються в ан-
тонімічні пари на основі спільного загального поняття і про-
тилежних виявів якості, властивості, стану предметів тощо.

Антонімія властива словам, які характеризуються якісно-
оцінним значенням: здоровий — хворий, добре — погано,
високо — низько.

Багатозначне слово може мати кілька антонімічних пар
залежно від кількості значень, наприклад: сухий — мокрий,
сухий — м’який, сухий — повний, сухий — емоційний.

Антоніми, як і синоніми, допомагають яскравіше, повніше
й експресивніше передавати думки.

Вони дають можливість контрастно характеризувати пред-
мети, явища тощо. Особливо широко користуються антоні-
мами, зокрема й контекстуальними, майстри художнього сло-
ва, наприклад:

Отак, як зроду, потаємно, з тилу,
усіх міщан ощирені лаї
ненавидять в мені мою скаженусилу,
ненавиджу я слабкості свої (Кост.).


5556585884766797.html
5556646334537217.html
    PR.RU™